Makhauser's

Другий пост цього сезону також не буде багатим на факти, проте не написати про нього я не міг. Він також розпочався ще у Польщі, тоді ми мило спілкувалися з дівчинкою у чаті скайпу. Вона мене запитала про те, коли повернусь в Україну. Я назвав ймовірну дату приїзду. І на деякий час ми припинили спілкування. Я готувався до релокейту, збирав речі, думав ще трохи залишитися в ЄС та потім вже поїхати додому.

Третій сезон було розпочато доволі "лайтово" і тоді, коли я ще був у Польщі, але вже розумів, що незабаром повернусь в Україну. Щоправда, робота обіцяла бути віддаленою, а тому не так важливо де починати.

Цей пост та наступна серія будуть не дуже інформативними, проте про них написати все ж варто.

Істина десь поруч. Я не буду гарцювати сторінками блоґу наче ті Малдер та Скаллі у пошуках правди. Проте, слід сказати, що серіал повернувся. Так, другий сезон вийшов навіть занадто успішним, адже кілька компаній люб’язно відкрили свої двері переді мною. Так, я отримав забагато досвіду, проте трактор кличе назад - в Україні воно якось ближче, спокійніше, рідніше. Принаймні, зараз. Принаймні, якщо порівнювати з містом Лодзь.

Третій сезон - це ще більш вибіркове правосуддя імені моїх співбесід з бідолашними HR-дівчатками, це ще більш детальний аналіз себе, свого минулого, майбутнього та сучасного. Це пошук не тільки роботи, але й себе.

У другому сезоні я висловив надію, що третій сезон зачекає. Вийшло, що зачекати йому не судилося. Тому про четвертий нічого вже не буду казати. Забобони або постійний пошук? Скоріше, перше. Я, звісно, мало у це вірю, але нехай буде саме так. Хтозна, можливо, я сам втомлюся від цих серіалів?

Не всі компанії, які мене запрошували, я вирішив відвідати, бо мав таку можливість. А тепер всіх ласкаво прошу. Цей пост - як зміст, у ньому будуть посилання на усі частини, а саме тому можемо розпочати.

У деякі моменти я трошки радію, що мій соціальний профіль та віртуальна (як і фізична) особа мало кого бентежать. Нещодавно наштовхнувся на вакансію якоїсь доволі сек’юрної фінансової компанії. Дещо у цій пропозиції роботи зачепило, тому я не одразу закрив вкладку, а почав читати. І те, що там було, змушує вважати, що компанії потрібен супермен-стажер зі знанням суахілі та як мінімум п’яти технік пришивання ґудзиків до мантії зі шкіри однорога.

Людина - це істота, яка знаходиться у неперервному пошуку. Ми шукаємо багато чого: кохання, роботу, квартиру тощо. А головне, що ми шукаємо самих себе. І процес пошуку та знаходження - це доволі складне рівняння.

Для того, щоб усе почалося, мені необхідно було надіслати багато сканів документів та ще й зробити світлину для перепустки. Власне, потім її втратили HRівці, проте у мене залишилася копія.

Відповідь й дійсно не забарилася. Спокійно проживши вихідні, я прокинувся у понеділок. Повідомлення від дівчинки з відділу кадрів сповістило мене про те, що вакансію було вирішено закрити кандидатом з внутрішніх резервів. "Ну", - подумав я. - "Нічого страшного не трапилося". Стільки відмов та пропозицій було, тому переживати не слід. Проте тоді я побачив ще одного листа від дівчинки. І надіслала вона його на 2 години пізніше попереднього.

Все почалося з простого моніторингу сайтів з вакансіями та випадковим знаходженням її. Потрібно було для вакансії знати UNIX-based ОС, мережі, залізо та інше. Ну, і якусь з іноземних мов. Оскільки це була Польща, то потрібно було знати іноземну мову саме для неї. Звичайно, ні українська, ні російська не підійшли б (хоча російськомовна підтримка тут й досі присутня, для інших проектів). Отже, надіслав резюме та й продовжував шукати далі. Це був січень 2016 року.

Ось і він. Настала черга останнього епізоду. Проте це настільки довга історія, що розіб'ю її на кілька частин.

Іронія долі. Хтось інстинктивно починає жувати олів'є, коли чує ці слова. Проте мені згадується усе, що траплялося протягом двох сезонів. У подробицях того чи іншого рівня деталізації, а ось цей, останній рубіж (співбесіда для останнього епізоду цього сезону була набагато раніше) майже вилетів з голови. Але мені вдалося відновити пазл. І про нього я зараз розповім.

Бувають моменти, коли хочеш щось знайти про компанію, але якось це не дуже виходить. Вийшло знайти її CEO на Couchsurfing, наприклад, а ось сторінка на DOU, де я й знайшов вакансію, містила досить солідну інформацію.

Варто погодитись, колись це мало статися. Коли шукаєш роботу доволі довго, то колись там просунеться й інтернет-магазин. Так сталося й у мене, хоча, варто зазначити, такі магазини - не тільки спеціалісти гарячих та холодних впарювань речей, а ще й додаткові плюшки та робочі місця.

Я довго не міг наважитись надіслати резюме сюди. Просто таким виглядав опис вакансії, що треба було їздити містом, відвідувати як мальовничі квартали Троєщини, так і елітні житлові квартали Борщагівки, Вокзалу, Дарниці та Лісового масиву. Проте, як виявляється, гроші потрібні усім. І ось частина цих усіх у вигляді мене наважилася на сповіщення компанії.

Враховуючи той факт, що деякі банки (штуки 4), у яких в мене свого часу були рахунки, закривалися, я конче хотів спробувати свої сили і з ПУМБом. Чи напряму, чи через якусь з компаній того ж власника. І якщо з ДТЕК та самим банком не вийшло, то вийшло з іншою компанією, яка погодилась побачитись та побалакати зі мною.

Існують такі компанії, які змушують реєструватися у себе на сайті для того, щоб залишити своє резюме. У цьому є свої плюси та мінуси. Мінуси усі знають: ще одна реєстрація, ще кілька листів на поштову скриню, багато мороки та заповнення тих самих полів, які й так присутні у резюме. А не всі форми інтегруються з LinkedIn чи можуть нормально імпортувати інформацію з PDF. Плюс я у цьому бачу один: ви зможете легко моніторити статус своєї заявки.

На щастя, в Україні практика таких форм рекрутингу не набула такої популярності, як у країнах ЄС, проте ця компанія вже "перейшла на темний бік HR".