Makhauser's

А ось тепер, любий читач, ми повернемося у часі. Не так давно я написав велику статтю про одного пана, який дуже знахабнів. Тепер вже настала черга для короткого аналізу і додаткових матеріалів.

Ностальгічні нотки можуть завше викликати якісь спогади. Спогади про події, місця, людей, емоції, думки. Таке буває. Але що може викликати мелодію ностальгії? Та будь-що! І на цій співбесіді були фактори, які вплинули на відчуття втраченого часу, який вже не повернути.

Бувало у вас колись таке? Вам пропонують пройти співбесіду. Ви дивитесь по мапі де той офіс знаходиться. Ви шукаєте найліпший та найбільш дешевий метод, щоб дістатися цілі. Чекаєте на транспорт на зупинці. Чекаєте... Чекаєте... І він нарешті з'являється на горизонті і везе на нову співбесіду. Ось і в мене так було!

"Ви вказали у резюме, що працювали у відділі тестування Microsoft. Ми перевірили і встановили, що там не існує цього відділу". Чого я почав саме з цього жарту? Ох, у цьому є сенс!

Маючи до цього досвід роботи у банківській сфері (не дуже великий і зовсім не фінансовий), я шукав ще роботу у якійсь з тих фінансових установ, які ще залишилися. І одне резюме отримало фідбек.

Там, де стигне кров у жилах. Там, де заховані скарби. Там, де одноокий пірат мечем розсікає повітря. Там, де ти є. Перший майже вдалий результат співбесіди - саме тут, у цьому пості.

Що ж, вже настав час для "другого сезону шоу". Після перших 10 частин просто так, для себе, взяв деяку паузу в описанні всього того цимесу, що був і погано впливав на мене, але час рухатися далі, з новою, кардинально новою частиною.

У рамках пошуку роботи зіштовхнувся з однією компанією, на яку, в принципі, почав навіть працювати й тиждень провів як співробітник. І саме про нього, про того, хто знайшов і про усе інше зараз треба поговорити не у рамках серії постів "Пошук роботи". Отож, поїхали!

"Агов?"

"Коли почнеш?"

"Ти тут, чого мовчиш?"

"?"

"Агов?"

Буває таке, знаєте? Що подобається якась компанія. Просто позитивними людьми, інтер’єром, плюшками, атмосферою. Так було і цього разу. Запросили на співбесіду в одну таку собі "башту" центру Києва. До того ж - на один з верхніх поверхів.

Бувають такі моменти, коли дзвонять по кілька осіб одразу, або кілька днів поспіль і пропонують пройти співбесіду. Ця компанія відгукнулася на моє резюме на LinkedIn, тій самій соціальній мережі, де дівчата пишуть першими.

І знову пригоди кличуть до нових відчуттів. Наскільки пам’ятаю, цю вакансію знайшов на DOU.ua, надіслав резюме через сайт компанії (так-так, багато форм, полів та питань. Питали про базове знання С++. Трошки цього мав, тому відгукнувся та отримав запрошення.

Колись, ще коли я навчався в першому з усіх своїх ВНЗ, я їхав на ВДНГ маршруткою. Майже щодня. Майже щодня дивився собі крізь брудне скло. Майже щодня бачив якусь будівлю невисоку, майже без вікон та з металевими дверима. Майже щодня мені було байдуже. Ну добре, завжди. До того моменту, доки не запросили на співбесіду саме за адресою тієх будівлі, яку я бачив.

Продовжується цілий цикл постів про пошук роботи. Цього разу занесло мене до однієї невеликої, але доволі цікавої фірми.

Це була одна з тих вакансій, які не потребували обов’язкового візиту в офіс Більше того, візит би трапився, якщо виконалося перше тестове завдання будь-якою мовою програмування. Я вирішив обрати Python, бо на ньому легко написати невеликі скрипти.