Makhauser's

 personal blog

Тренер

Темна ніч знову повільно опустилася на землю, міцними обіймами стискаючи шию згасаючого дня. Нічні хижаки виринали звідусіль для того, щоб посмакувати занадто повільними делікатесами, які не встигли сховатися від неминучого. Світ фауни жив власним життям, флора також давала привід для окремого опису, проте наш погляд перенесеться на футбольне поле неподалік темного лісу.

Маленький хлопчик, скажімо, Пол, набивав м'яча на ногах. Його старша сестра Сьюзан чекала на воротах, що ось-ось м'яч опуститься на траву та полетить до неї. Вона не знала чи оті всі м'ячі, ворота, той ґрунт з травою, ті удари - це все серйозна жага брата до чогось більшого, ніж проста дитяча радість спостерігання за великими дядьками в шортах та гетрах, які стрімко бігають, намагаючись захопити серця мільйонів глядачів одним ударом, або ж просто чергова забавка як безліч з тих, які він кидав навіть нормально не зрозумівши смак страви, яку йому приготувала доля.

Доля. Цікава штука. Пол та Сьюзан дивилися разом як м'яч долітає до небес, закриваючи місяць, залітаючи все вище та вище, ніби хлопчик хоче поганяти м'яча з самими янголами. Доля давала йому багато шансів. Він міг стати чемпіоном світу з дзюдо, айкідо, він міг стати найкращим гітаристом у світі, давати концерти та мандрувати містами з чудернацькими назвами. Він міг стати вченим, він міг писати книжки чи малювати чудові картини, сенс яких можуть зрозуміти всі, а не тільки люди з суто багатим внутрішнім "Я". Але цього не сталося. Чи то доля вирішила зіграти з Полом у схованки, чи то він сам боїться того, що може статися. Або ж лінь, а тому він боїться себе.

Як би там не було, а Пол зумів-таки знайти в собі та вдарив по м'ячу. Сьюзан потягнулася за ним, хоча білий сферичний предмет стрімко пролетів між її пальців та розчинився у темряві. Нічний ліс доволі небезпечний для двох малих дітлахів. Він проковтнув чергову ініціативу, поглинув чергове майбутнє. Сміючись та граючи звуками сов, вовків та усіляких їжаків він наче ожив та почав нестримно реготати.

Раптом одна тінь відійшла від темряви лісу. Тінь рухалася в сторону Пола та Сьюзан, і вона їх бачила. Дівчинка хотіла закричати, проте все, що вона змогла з себе вичавити, було не більше, ніж писк.

Тінь зупинилася. Тепер в світлі місяця було видно, що належала ця тінь людині. Чоловік років сорока тримав м'яча на витягнутій руці та посміхався.

"Пане, мені здається, Ви це загубили", - сказала тінь.

"Дя-дякую", - лякливо відповів хлопчик та сховав очі. Контакт з людьми для нього був доволі важким.

"Не бійся, - сказала тінь. - Футболісти не мають боятися".

"Я не футболіст", - вже сміливіше відповів Пол.

"Але ж хто ти, як не футболіст? - Здивовано запитав нічний гість. Потім він дістав з кишені папірець та ручку та написав кілька слів. - Тримай, приходь завтра вранці на тренувальну базу, я спростую твою теорію про те, що ти не футболіст".

Залишивши м'яча дітям, він знову розчинився у темряві. Ніби вона стала його справжнім середовищем існування. Ніби він і є Темрява.

Наступного дня Пол та Сьюзан пішли за вказаною адресою. Стара футбольна база місцевого клубу з кільканадцятого дивізіону країни. Старі ворота, старі подряпані сидіння на єдиній трибуні в три ряди. Посередині поля стояв чоловік. При сонячному світлі він здавався зовсім нормальним, хоча хто в наш час нормальний?

"Я не чекав, що ви знайдете в собі сміливість прийти. Не всі приходять. Дехто боїться, декому просто не вистачає натхнення, вони шукають виправдань в домашніх клопотах, ліні, вони шукають відповіді не в собі, а ззовні. Але ти знаєш, чому ти тут?"

"Так", - коротко та сміливо відповів Пол.

"Чудово, чудово", - резюмував чоловік.

Далі буде



Прокоментуйте!