Makhauser's

Майже жоден день, окрім сьогоднішнього (24 серпня), не викликає деякого резонансу у плані свідомого вибору свого існування. Східна Україна, яка ближче за свідомістю та думками до балалаєчника Ванькі у шапці-ушанці, тому бездумно цілує ведмедя у ясна. Звичайно, це не поголовна статистика, але така тенденція наразі присутня. І це лякає.

Давайте розбирати все по черзі. Пропаганда у навчальних закладах ще з сосок та манної каші проявляє скепсис до того, що вважається святом у нормальному товаристві. Так само зомбує "ОРТ" у Російській Федерації, так само й тут. Це не відміняє того факту, що свідомість та відчуття гідності за свою країну втрачається, аж ніяк. Просто стає сумно те, що наразі висміюють те, за що боролися українці протягом тривалого часу та що отримали 22 роки тому.

Я не розумію тих, хто каже, що нема незалежності. Давайте подивимось значення цього терміну: "політична самостійність, відсутність підлеглості, суверенітет". Самостійність існує, хоча й обмежена бажаннями замкненого кола осіб. Підлеглості та залежності від рішень Москви вже нема настільки, що треба подавати хустинку після кожного чиху генсека.

Незалежність створюють не тільки статус та документи, а люди. Якщо людина не визнає те, за що гинули її пращури, за що страждали та те, що отримала - це її проблеми, вона залежна і буде залежної довго. Якби зараз Україна була б під Польщею, СРСР чи ФРН, то інакше б музика грала. Чомусь про це ніхто не згадує...

Слава Україні, Героям вічна слава! Зі святом, Україно!