Makhauser's

Вітаю, любий читач. Сьогоднішній пост буде відрізнятися від попередніх, але й не дуже. Я не можу стверджувати, що він якийсь особливий, проте шанс для цього існує.

Це літо пройшло під акомпанемент процесу очищення стравоходу, його рамки майже не виходили за межі "передноутбучного" простору. Ні гір тобі, нічого. Проте наразі випав шанс відвідати гори.

Я ніколи не був прихильником лежачого відпочинку, вважаючи його дегенеративним заняттям для лінивих алкоголіків. Це, звичайно, образно кажу, проте щось таке собі гадав. Ще з далекого дитинства любив ходити по гірських тропах.

Наразі я їду до турецьких гір, у яких жодного разу не був. Скажу більше, я не був й у Туреччині, та й не літав поки що. (Ага, як би це звучало від Какодемона :)). Кавказ, Карпати та Крим - це ті гори (хоча деякі й замалі) - це те, що було подолано. У Туреччині клімат інший, інша флора, фауна, інші люди та звичаї. І якщо з останніми можна змиритися (не вперше, Кавказ же у РФ (той, де були ми)), то клімат та живність вимагають змінити звички у поході та детально слідкувати ще й за тим, що повзає та бігає там, де ставиться нога.

Мало що може статися там, це гори і вони завжди непередбачувані. Може камінь впасти, може тварюка укусити та побігти по своїх справах. Таке можна контролювати, на відміну від двигунів літака угорського WizzAir (хоча рейс й від українського).

Усіляке може бути, проте не треба песимізму.

На досвіді "Літньої зимівлі", коли я поверхнево писав про Безенгі та Кавказ, вирішив написати ще й про це, не знаю як воно вийде і що з того вийде. Якщо повернуся, то за декілька діб дам посилання на PDF-версію "щоденника".

Якщо не повернуся, то хочу попросити пробачення у тих, хто вважає, що я мав це зробити та подякувати кожного за все, що було зроблено.

Дякую та до нових зустрічей.