Makhauser's

За вікном починається останній місяць осені, наближається зима (яка, як завжди, протримається до літа). У такі дні існує недостатньо мотивації для продовження шляху удосконалення чи прогресу. Виникає сонливість, апатія та відчуття з красивою назвою "ануйогодобіса". Хіба це гарно? Аж ніяк.

Сама природа іноді говорить лайливі слова на вуха людині, яка вміє, але не хоче слухати. Якщо ти й слухати не вмієш, то що ж, так тому і бути. Сам я теж іноді зіштовхуюсь із проблемою реалізації. Взяти, наприклад, Невідому Україну. Такий теплий, привітний, національний проєкт, який став першим у довгому шляху відродження блоґінгу у нашій країні. Я просто не знаю про що писати. Існує багато, ціла безліч місць на теренах Неньки, проте й реакції серед публіки нема, й запал витрачається, місця майже не відвідуються, тому справа поки що стоїть.

З іншого боку виникає питання: "а чи треба все це взагалі комусь, окрім автора?". А й дійсно, чи треба? Вкладаєш душу, час, чого казати, й гроші, а фідбеку, реакції, критики (як позитивної, так і негативної) нема. Тому не знаєш навіть, добре написано чи погано. Ось те також бентежить.

Окремий пункт - "офлайнова" творчість. Я продовжую, кілька розповідей є (кілька - це одна ціла та два абзаци другої), виникає знову бажання публікуватися у виданні за вимогою. Спробувати можна, от тільки треба встигнути донести все до Вас, читачі.

Я не знаю скільки залишилось часу мені провести тут, на Землі. Проте треба пам’ятати, що момент треба хапати та тримати, що б там не було. Пробачте за цей пост, він просто мав би бути тут, тому він й написаний,

На все добре, до нових зустрічей ваших очей та літер, написаних саме тут і саме мною. Дякую, ваш Makhauser