Пошук роботи. Частина 2. “L” значить логістика
Все почалося з дзвінка рекрутера. Така собі дівчина знайшла резюме на якомусь з сайтів, на яких висіли мої пропозиції щодо працевлаштування. Вона запропонувала надіслати лінк на вакансію. Що ж, це був цікавий варіант.
Пропозиція була пов’язана з мовою Python, хоча багацько технологій, які потрібно було використовувати окрім неї, були мені не дуже знайомою. До того ж, лякало розташування компанії. Оскільки вони займаються логістикою та вантажними перевезеннями, то окрім офісу у межах Києва, мають бути і склади, які й треба контролювати. Доїхавши до кінцевої зупинки червоної гілки метро, я таки знайшов маршрутку та поїхав далі на захід. Звучить романтично? Не думаю!
Проїхавши доволі довго, я відкрив мапу на телефоні та помітив, що кудись далеченько заїхав, підійшов до водія і з’ясував, що він неправильно зрозумів прохання попередити про зупинку. Але нічого, доїхав на зустрічній, дійшов, побачив прохідну. Там кілька охоронців, система контролю, дзвінків тощо. Пропустили.
Далі було багато складів, проте про це я дізнався лише коли розглядав світлини в Інтернеті. Мій шлях привів мене до одного зі складів, у якому пустувала стійка рецепціоніста, що дало змогу почитати меню їдальні. Не так вже й погано живуть співробітники цієї міжнародної компанії. Я відволікся від головного. Отже, спустився до мене такий собі у міру стрьомний чувачок (звичайно, не такий стрьомний, як ваш покірний слуга, але теж нічого), привітався та повів нагору, до ще одного. Вони вдвох задавали питання різної тематики, від життя до технологій. Трошки здивували їх деякі з моїх відповідей, трохи порозмовляли англійською та й усе. Знову пішов на зупинку, дочекався маршрутки та поїхав до Києва. Це не дуже хвилювало, адже обіцяли безкоштовний трансфер від метро, тому з такими думками я вирушив додому.
Закінчилася епопея з цим роботодавцем досить швидко. Я тоді якраз поїхав до іншого великого міста на річці Дніпро, яка й дала назву місту, до лікарні. Перевірити, чи можна вже знімати шви з ока, на якому робили пересадку рогівки у липні 2014. Виявилося, що ні, тому у той же день я поїхав назад. Замовивши собі сніданко-обід у кафе з народною кухнею на вокзалі, я увімкнув телефон та отримав повідомлення, що дівчина-рекрутер мені дзвонила. Я вирішив передзвонити та дізнався, що мені побажали успіхів та триматися подалі від компанії. Що ж, непоганий варіант, не дуже приємно приходити додому після восьмої години, виходячи з дому близько сьомої. Тому й добре. Але, як ви розумієте, це ще далеко не кінець.
Коментарі (0):