Makhauser's

Поїздкою вихідного дня закинуло мене у порівняно маленьке містечко у Великопольському воєводстві (адміністративний центр воєводства - Познань). Каліш - це одне з найстарших міст Польщі. Маленьке, спокійне, тихе, трошки депресивне, але все одно красиве. Чого більше? Давайте міркувати.

Квиток з Лодзі до Каліша коштував 7 злотих, зворотній - 12. Перевізник також взяв 2 злотих за бронювання, хоча оплату здійснив одразу. Але то таке.

Їхали 2 години майже. Нас зустрічає спокійний автовокзал для провінційного містечка. За метрів сто - залізничний вокзал. А прямо на цих вокзалах - великий торгівельний центр, проте на нього у вас буде час, думаю, згодом.

Шукати та планувати маршрут заздалегідь - не цікаво. Можна намітити 1-2 точки, які хочеться обов'язково побачити, проте брести світ за очі куди цікавіше.

Так і сталося. Якщо їхати просто по широченній автостраді, не звертаючи на павутиння менших доріг, то так і пролетиш повз.

У місті багато парків. Це дійсно чудово, звичайно, адже дітей можна вигулювати, псів. Оскільки я їздив туди у неділю, то там мало б бути доволі інтенсивно та жваво, проте все було спокійним. Це можна пояснити тим, що у місті проживає близько 100 тисяч, що приблизно стільки ж, скільки у естонському Тарту (а друге за величиною місто Естонії менше майже у 2 рази. Хоча слід зазначити, що багато людей у ньому - студенти).

Власне, цей спокій та штиль можна побачити не тільки у тому, що люди нікуди не спішать. Тут все таке: птахи, машини, річки. Вода якась стояча, квітне, хоча качкам подобається, не знаю.

Туристів доволі мало. Особливо - не у зовсім туристичних місцях (дякую, кеп). Проте кількох побачити можна було коло старого Ринку. Так-так, чергове старе місто з Площею Ринок.

Також вдалося натрапити на "парк партизанської слави". Як личить радянському соцреалізму - з помпезним розмахом, червоними зірочками та пафосом.

На вході у такий собі сквер можна побачити велику "тріумфальну арку", далі - як зазвичай в цих місцях: зірочки, колони та могили. Іронічно виглядає, знаєте, враховуючи факт окупації Польщі військами червоної армії.

Мушу визнати, що вже за кілька годин мені нічого було робити. Тоді я вже пішов на автовокзал, все ще оглядаючи архітектуру. На вокзалі була надія, що вийде змінити квиток на більш ранній автобус до Лодзі, проте не вийшло. І через те, що з усіх "розваг та послуг" автовокзалу працював лише нужник; і через те, що автобусів таких не було. Тому довелося чекати. Це не завжди приємно, проте також можна багато чого обміркувати у своєму житті. Що я й робив.

Решту світлин цього міста можна знайти тут.