Makhauser's

І знову воно. Я щоразу повертаюся сюди та не знаю що робити далі. Таке враження, що по якому зі шляхів на павутинні доріг ти не підеш, вона за кілометр, два, а то й за рік почне потроху повертати вбік, доки ти не повернешся у вихідну точку.

В черговий раз вже за рогом буде перехрестя. Час все зважити та вкотре зрозуміти чого дійсно хочеться, а що дійсно потрібно. Час робити висновки, хоча так вже гадалося багато разів.

Після постійних блукань перехрестями долі починаєш потроху втрачати віру. Віру в себе, віру, що ця стежина веде саме туди, куди треба. Знову згадуєш попередні кроки по величезній мережі можливостей. Знову думаєш, що рік, два, п'ять тому ти пішов хибним шляхом.

Роки йдуть, а оглядаючись на ті часи, коли потрібно було приділяти їх не тому та не слідувати за чудернацькою за своєю абсурдністю романтикою чотирьох стін і робити імпульсивні вчинки тільки заради не менш імпульсивних бажань. Вкотре здається, що ніякого розвитку вже не буде, узбіччя історії стає постійною пропискою, а нічого й не станеться, скільки б не було руху вперед та неодмінному скочуванню назад.

Влада над собою - найбільша влада, як казав старий мудрець. Втратити владу над собою доволі неприємно. Неконтрольований організм зможе як звернути гори, так і забитися у куток. Зазвичай, будемо відвертими, відбувається друге. Знайти б необхідні важелі, які можуть повернути не те щоб владу, а хоча б віру. Віру, що можна повернути десять чи більше років помилок. Віру, що можна знайти потрібний шлях. Віру, що можна вірити.

З огляду на втрачений час інколи думаю, що підступна дівчина повернулася спиною та пішла за руцю в минуле з більш молодим мною. Вони залишаться там назавжди. У тому часі, коли ми жили разом. Тоді, коли ще не було помилок. Не тих, що у школі на уроках чи ВНЗ на іспитах. А тих, які у білеті найскладнішого іспиту.