Makhauser's

Мені став частіше снитися дім. Ні якась фізична будівля, у якій ти прописаний, скоріше щось більш внутрішнє. Мабуть, це нормально. Нормально повертатися у ті часи, коли не було турбот. У ті часи, коли ти після школи біг дивитися мультики, а потім навіть сідав за уроки, адже ніякого інтернету не було.

А чи були взагалі такі часи, коли ми були іншими? Зараз ти повертаєшся у думках туди, де ті змінився. І аналізуєш ті сцени з точки зору досвіду, дійсності, почуттів, яких тоді не тільки не було, але й не могло бути.

Останнім часом мені стала більше подобатись пісня "Старі фотографії" Кузьми. Щороку вона стає ближчою, зрозумілішою, ріднішою. Мабуть через те, що й фотографії старішають.

Ті самі світлини, які повертають у той віртуальний дім, як і сни. Спогади - це важливий елемент формування особистості. Інколи буває, що альбом залишається порожнім, адже людина просто не встигає зробити навіть одного знімку. Час дійсно методично нас ділить. Хтось живе довго, хтось - занадто довго, але багато хто залишає фотоательє зарано. І якщо вони вже не зроблять знімків для свого фотоальбому, проте їхні світлини все ж будуть посідати особливі сторінки в альбомах інших.

Останнім часом стало важче писати. Ні, навіть не вигадувати текст, а просто змусити себе висловлювати думки. Відбувається вигорання. Не тільки від схибленого марафону за попередні роки, за які було написано більше сотні постів різноманітної якості, а й від інших факторів. Але як мінімум одна стара фотографія змушує закінчити те, що було розпочато давно. І закінчити це до тієї пори, коли я сам стану лише світлиною у чийомусь альбомі.