Makhauser's

 personal blog

Іван та м'яч

М'яч буцав об підлогу, чим ніяк не переставав нервувати сусідів знизу. Іван вчора ходив на футбол. Місцеве "Динамо" зіграло дійсно видатний матч проти ЦСКА з Москви, забивши чотири голи та здобувши чергове золото першості Союзу.

"Винеси сміття та йди зі своїм м'ячем надвір", - почувся не менш роздратований крик з кухні. Іван стрімко вибіг з відром на вулицю, якомога хутчіш повернувся назад, схопив м'яча та знову опинився сам-на-сам з великим світом довкола. Лише він, м'яч та світ.


* * *

Людська природа вся складається з того, що ми хочемо повернутися туди, де нам було добре. Ми часто тікаємо від себе, занурюючись у пісок, випадково ногою зачепивши ті замки, які ми ретельно до цього будували. І так історично складається, що у більшості людей (або ліпше поколінь) найкращі спогади пов'язані саме з дитинством. І ці часи доволі романізовані в думках та спогадах, хоча саме такі речі становлять найбільшу загрозу.

Кажуть, що про "небіжчика" треба казати щось хороше чи нічого окрім правди. Яким був Союз? Які простори він відкривав для талановитих хлопчиків та дівчат, які перешкоди ставали на шляху майбутніх інженерів та будівників комунізму? Що було в їхніх мріях, які у них були страхи, які бажання та кумири? І що робила (чи робить) держава для підживлення цих емоцій та для їхнього стримування?

Писати про футбол чи то СРСР, звичайно, можна. Можна поставити фонові події з життя. Можна завжди залишатися саме в тій частині історії, в якій було добре, зона комфорту завжди залишає простір для прокрастинації, проте зараз мова піде зовсім про інше. Життя має бути на першій позиції, тоді як епохи чи футбол відходити на задній фон.

Так, прив'язки завжди мають бути до якихось тем, ми це вивчили протягом усіх цих турнірів, а що ми встигли забути?


* * *

Іван перетнув дорогу, ледь не потрапивши під колеса копійки Семена Васильовича з сусіднього двору. Почувши про себе кілька нових епітетів та метафор, хлопець продовжив рух до футбольного поля, яке прикрашало Кудрявець вже досить довгий час.

М'яч опустився на землю, Іван вдарив по м'ячу, намагаючись повторити дивовижний за технікою гол Юрана, який згідно футбольної термінології став переможним. А коли в тебе нема супротивників та захисники на полі - як і воротар - лише плід твоєї уяви, то ти можеш набагато більше, ніж просто звичайний футболіст. Ти - новий ван Бастен, новий Кройф, новий Марадона. У тебе попереду видатна футбольна кар'єра, тебе Валерій Васильович випускає у фіналі мундіалю, ти обходиш захисників та забиваєш той самий гол.

Краєм ока Іван побачив, що за ним з вікна сусідньої будівлі ретельно спостерігає дівчинка, волосся трохи налізає їй на очі, але вона цього не помічає. У них може все вийти. Своя квартира, чудова робота, двоє кмітливих діточок, скажімо, Дмитро та Катя. Вони народяться, щоб будувати нову країну. У них будуть помилки, інколи здаватиметься, що їх більше, ніж правильно обраних шляхів, проте саме з помилок народжується щось більше. Або ж вони ніколи не заговорять, і вже інші Дмитро та Катя будуватимуть зовсім іншу країну.


* * *

Створюючи історію про футбол (та й про що завгодно) слід пам'ятати, що головним героєм мають бути люди або персоніфіковані предмети чи звірі. Читач також може бути головним, адже саме в його уяві Баджо забиває гол, Тері не падає від суворого московського дощу, а Шовковський встигає повернутися до воріт.

Читач може вести автора, коли його герої вже не тільки почали власне життя, пишучи історію за нього, а й взагалі залишили межі свого маленького всесвіту. Вони виринають з життя, ти за рік чи два у пам'яті згадуєш цих героїв, вони виринають з глибин уяви та переслідують тебе.

Попередні рядки були не для саспенсу чи пафосу, просто для того, щоб бодай якось донести думку, що у якій сфері ти не пишеш, нехай то буде про роки твого дитинства, юності чи просто якусь казку, - все одно потрібно відштовхуватись від сухих фактів та переказів спортивних газет чи трансляцій матчів. Для цього ці газети й існують.

У нас головними завжди будуть люди. Вони могли бути насправді, могли не бути, а могли просто стати прототипами. Ці події дійсно могли відбуватися, вони могли статися в період розвитку подій розповіді, могли статися зовсім в іншу епоху, хіба це головне, коли історія веде нас від пункту А до пункту Z? Я вважаю, що ні.

І навіть прив'язку до подій країни, якої вже чверть сторіччя нема, розумію, якщо знову повернутися туди. Інколи дійсно хочеться повернутися та переосмислити свої вчинки, зробити щось вірно, або ж просто побути знову тим самим юнаком, у якого попереду яскраве майбутнє, ідеалістичні пригоди та багато чого іншого. Хочеться мати майбутнє, а не сьогодення чи минуле. І у мандрах у часі нема нічого поганого. Можна повернутися назад, хоча б навіть у кінець літа цього року. Встигнути зробити, встигнути сказати те, що вже й не скажеш.


* * *

Іванові все вдавалося сьогодні. Він міг би бути новою надією "Динамо", якби ж то вони звертали б увагу на таких, як він. Тисячі школярів буцають м'ячі у дворах кремезної країни. Багато дітлахів йдуть у юнацькі школи, вони вірять у свої сили та хочуть ловити захопливі погляди дівчат на собі.

Хлопцеві же просто подобався процес. Він просто отримував захоплення від польоту м'яча. Так, у мріях він опинявся на подіумі, підіймаючи кубок, потім й Золотого м'яча найкращому футболістові світу. Він у чарівному світі фантазій долав тисячі кілометрів та отримував нагороди, проте суворий реалізм примушував думати про інше майбутнє.

Завтра буде школа (сьогодні він же міг пропустити, бо мав довідку від лікаря), він поділиться з друзями емоціями від перемоги команди, від гарматного пострілу Деркача у самісіньку дев'ятку, від тієї атмосфери, що була на стадіоні. Від тих двох кольорів, які довгий час діяли на Партію наче ганчірка на бика.

Завтра знову повернеться рутина. Уроки, домашні завдання, реальне усвідомлення свого місця, яке нав'язують практично кожному з малих років майже усюди та в усі часи. Формування особистості спотворюється трафаретами, які тримають ті, хто вище та насправді ніколи не втілив свої амбіції в житті.

Іван вдарив по м'ячу, той зачепив штангу та відлетів за межі майданчика, поскакавши під стояче неподалік авто. Завжди було важко простягнути маленьку дитячу руку та дістати м'яча, тому хлопець прискорився, аби не дати шкіряному другові потрапити у пастку.

У Івана це майже вийшло, м'яч сповільнив темп та перед капотом вже майже просто стояв на місці. Хлопчик нахилився за ним, аж раптом відчув запаморочення та втратив свідомість.


* * *

Для кожного країна, ювілей якої відмічає цей турнір, носить різне значення. Хтось з острахом прокидається від найтихішого звуку за вікном, хтось розглядає задню стіну старої шафи, з якої черговим досягненням майстрів агітації та запозичення виринає кремезна фігура.

Для когось події 95-річної давнини відклалися порізами на сімейному дереві. Багато гілок було зламано без жалю, багато плодів ніколи вже не принесе це дерево. Багато "я" ніколи не скажуть своїх найважливіших слів, багато Іванів так і продовжать буцати м'яча та не зловлять на собі погляд дівчинки у вікні. Багато Дмитриків та Катерин назавжди залишаться лише в уяві.

Неможливо знати напевно як склалася б історія світу без подій 1922 року. Чи була б дійсно велика війна, каталізатором якої стало в тому числі правління СРСР, чи була б суперечка за освоєння космосу? Другого скоріше б не було, війна б, скоріше, була, бо люди в якійсь частині часової шкали та відповідної території в якийсь відведений ним час просто не можуть без війни. Вона стає релігією та бізнесом. А потім перетворюється на шоу.


* * *

Іван прокинувся та спочатку не зрозумів, що саме сталося. Який зараз рік, яка погода на вулиці, що на вечерю. Мабуть, такі наївні питання завжди бувають, коли ти прокидаєшся в незнайомому місці та відчуваєш доволі серйозну слабкість. Для хлопця це був перший досвід, і він йому сподобався.

Тільки сильні люди можуть відчути насолоду від моментів слабкості. Так колись йому казав дід. Дід... Скільки років пройшло, як вони не бачились? П'ять, десять, вічність? У масштабі дитячого віку здається, що магазин за рогом - це експедиція, а події, які відбуватимуться за десяток років - це неймовірно далеке майбутнє. Насправді, дід пішов кілька років тому, Іван про це добре пам'ятав, він закрив очі та намагався згадати події, які привели його сюди.

До речі, а де саме це "сюди"? Іван огледівся та побачив лікарняну палату. Такі ж хлопчаки як і він лежали собі на таких же койках. Хтось читав, хтось просто дивився у стелю, а решта спала. За печаткою на постільній билізні Іван зрозумів, що це дитяча клінична лікарня. Проте ні номеру ні назви розгледіти не вийшло, та й не було часу, оскільки двері в палату відчинилася та зайшла його перелякана мати та лікар з кумедними густими вусами.

"Хлопче, ти добряче нас налякав, - сказав лікар. - Скажи, ти був часом не травмував голову?"

"Та наче ні", - відповів Іван, проте подумки повернувся у той день перемоги "Динамо" над ЦСКА. Ті емоції, які переповнюють юнака від чемпіонського матчу та чемпіонської перемоги жовто-блакитної команди. Тоді у них виходило все, і все вийшло. Юні думки та юнацький максималізм перетворили цю перемогу на героїчний епос, який міг свого часу написати Гомер, якщо б він жив у цей час та не був би сліпим.

Після деяких перевірок та аналізів мати забрала Івана додому, де на нього вже чекала купа домашніх завдань. Золото - то така справа, головне знати на пам'ять таблиці Брадіса. Така логіка хлопчику не подобалася, але він змирився з тим, що інколи потрібно добряче попрацювати, аби відвідати свято футболу. Таких нагод було дві. Друга принесла золото чемпіонату його улюбленцям, перша ж принесла візит у столицю СРСР та золото кубку в травні того ж року (коли стало ясно, що Іван отримає похвального листа за досягнення у навчанні).

Те свято він ніколи не забуде. Молодий та перспективний Саленко випустив три гармати у ворота Біджиєва. "Локомотив" капітулює, Москва в черговий раз поступається Києву. В черговий та не в останній.

З такими думками він сидів та дивився на сплетіння цифр в таблиці. Він знову почав мріяти про фінал. Бути як Саленко. Або ж як його славетний тезка. Одягнутися в жовту футболку та сині шорти, вийти та вибити зі "Спартака" усе м'ясо, яке в них тільки лишилося.

Іван й не помітив, як вечір повністю окупував двір за вікном, як люди тихо щось наговорювали собі під ніс, чекаючи на своїх собак. Коли останній собака радісно забіг до будинку, хлопець зрозумів, що вже час відпочивати.

В ту ніч йому наснилося казкове майбутнє. Команда в жовто-блакитних кольорах, подібних до тих, в яких кияни стали чемпіонами, грає на мундіалі, вони кмітливо та чітко володіють м'ячем, комбінують та йдуть вперед. Збірна Італії. Могутня збірна, яка вже 8 років не може підняти трофей найкращої команди планети. І цього року вони знову стали третіми. І ця збірна Італії просто тікає наче перелякані кролики від мужніх жовто-блакитних хлопців. Іван отримує м'яча, згадує той самий фінт Юрана, проходить захисника та забиває гол. Коментатор за сотні кілометрів кричить так голосно, що його чутно на полі.

На жаль, сни часто бувають просто знущанням над нами. Хлопець прокинувся та глянув на стіну. З неї на нього дивився Блохін з пам'ятного матчу проти "Баварії". Дитячі мрії так часто розбиваються о реальність, хлопець вирішив триматися іншої сторони конфлікту, а тому підняв з підлоги старого м'яча (його новий так й залишився мабуть біля того поля через дорогу). Він обійняв м'яч та знову заснув. На цей раз йому снилося щось геть інше.

* * *

Кожна епоха має свої героїв. Кожна епоха має свій початок та кінець. Деякі можуть затягнутися на сотні років, деякі - лише на мить. Ту саму мить, яка для кожного буде своєю. Ту саму мить, яку ми проживаємо протягом всього життя. Раз за разом повертаючись до тих аспектів, які приносили перемоги. До тих епізодів, які робили нас сильнішими.

Писати про людей, про їхні думки та переживання простіше, ніж штучно прив'язувати текст до переказу події минулого та своїх особистих враженнях від них. Для мене футбол вже років вісім складає ту частину життя, яку можна ігнорувати та забути у разі чого, нічого від цього не зміниться. Можна спостерігати за результатами, сперечатися, проте не отримувати тих емоцій, як колись.

Розуміючи, що футболу у цій роботі доволі мало (як і всього іншого, це просто вінегрет із якихось замальовок та подій, розбавлений прихованою легкою критикою режиму ювіляру), проте він проходить золотою ниткою через весь текст, рухає ним та ті футбольні події дійсно були. Хтозна, може десь там, на вулиці Січових стрільців чи на Бехтерівському й справді живе якийсь Іван, у якого все вийде, і його м'яч зупиниться у воротах, а не під капотом автомобілю.

Герої, які живуть поза часом та без прив'язки до якоїсь епохи, можуть жити довго та повертатися раз за разом, тільки й треба, що поставити матч якоїсь "Сарагоси" проти якогось "Овьєдо" замість конкретного "Динамо" та його перемоги над ЦСКА, яка принесла киянам останній та рекордний титул чемпіона СРСР.

Можна було продовжувати писати й далі цю історію, доповнювати фактами, красивими словами та багатьма іншими аспектами, які б зробили цю історію бодай нормальною (не кажучи вже про чудову), проте на цьому хотілося б зупинитися.




Прокоментуйте!