Пошук роботи. Частина 5. Щаслива лапка
Продовжується цілий цикл постів про пошук роботи. Цього разу занесло мене до однієї невеликої, але доволі цікавої фірми.
Приїхав на Лівий берег міста Києва, вийшов та пішов у сторону офісу за описом співробітниці. Було все чудово, швидко та таке інше. Продивившись до цього в Тенетах світлини офісу, я шукав будівлю з доволі ординарним для сучасних офісних БЦ виглядом. Прийшовши до будівлі за вказаною адресою, я побачив там щось інше. Щось, одночасно схоже на посольство та приватний будинок якогось мафіозі.
Здивовано обійшовши з двох боків високу огорожу навколо будівлі, обвішаної камерами спостереження, я вирішив задзвонити до відділу HR і спитати чи туди я втрапив. Виявилося, що так, туди. Здається. що дівчинку трохи образило "Якось просто це не схоже на офіс ІТ-компанії". Охоронець вийшов, провів мене до входу, коло якого як асистентка клану мафії стояла дівчинка-HR у діловому вбранні та серйозним виглядом.
Завели мене до кімнати з лосем на стіні, почали удвох із "стрьомним тіпочком" питати ще більш стрьомного. Різноманітні питання, про життя, освіту, чому їх трусить, якщо я дивлюсь на них червоними очима та загадково посміхаюсь тощо. Трошки технічних, на які я, переважно, відповів правильно у міру пізнання тих чи інших аспектів. У принципі, також посміхаючись, щоб не показати істерику від довгого перебування зі мною у тісному просторі, вони попрощалися та обіцяли якось зателефонувати, якщо у них ще з’явиться бажання жити. Воно з’явилося, а ось подзвонити чи написати - ні.
Ось таке було коротке та болісне знайомство зі мною, вже не знаю, може їм варто прибрати слово, що означає щастя з назви?
Коментарі (0):