Makhauser's

Наступна співбесіда за часом була тоді ж, коли й переписка зі спеціалістом відділу HR попередньої. І якщо в першому випадку працювати довелося б на Кловському узвозі, то тепер - у самісінькому серці Оболоні, майже на березі Дніпра.

Таке місце, звісно, приємне: парк, пішохідні та велосипедні доріжки (щоправда, кольором вони не розділені - просто намалювали лінію на плитці).

Ще до співбесіди мені запропонували зареєструватися в системі та зробити кілька простих кроків та перевірок. Що й як мені подобається в інтерфейсі, а що - ні. Надіслати тестового листа собі тощо.

З цим завданням я впорався доволі непогано. Наступним кроком була відповідь на запит користувача, який не міг щось там знайти в інтерфейсі. І з цим завданням я впорався, саме тому мене запросили на співбесіду. І саме тому я поїхав.

Метро, тролейбус та трошки пішої прогулянки - і я на місці. Сама територія сподобалась. Проте мене цікавила співбесіда. А вона була довгою. Співрозмовниця (доволі юна) то переходила на неформальну розмову, то знову поверталася до звертання "на Ви". Їй, як й іншим, розповів трошки про своє колишнє хобі з суддівством графоманів та створенням журналів на цю тематику.

Після тривалої бесіди ми розпрощалися та побажали вдалого дня. Дівчника-HR обіцяла фідбек - вона його надіслала. Трошки пізніше, проте й вибачилась за це. На жаль, як було сказано у повідомленні, вони взяли кандидата, "который по части опыта в отделе технической поддержке более соответствуют нашим запросам". Формулюють красиво, нічого не скажеш.

Я й не дуже хотів займатися підтримкою одного софту однієї компанії (продуктом якої, наприклад, користується Київська Міська Рада у розсилках), проте не міг не відповісти. Окрім подяк та такого іншого, я написав наступне:

Возможно, в дальнейшем еще как-то пересечемся, а быть может, не на позицию, на которую я зафейлил конкурс, как знать?)

Ні, ні на що я не натякав. Абсолютно!