Makhauser's

Зовсім актуальний пост, я знаю. Але треба мене зрозуміти правильно, адже я не щодня заходжу на усілякі сайти, деякі не відвідую тижнями, місяцями чи роками. Так було і з Twitter.

Ось і настала черга для останнього епізоду серед тих, які вийшли у класичний час. Тих епізодів, які по суті дуже сильно рятували Форд та його харизма. Епізодів, які залишили великий слід в історії.

Наступна частина класичної частини ЗВ вийшла, можливо, кращою за попередню. Принаймні, причини так вважати були. І знову нас світ пригод далекої галактики переніс у події боротьби повстання та галактичної імперії.

Нова епоха, яка почалася з 70х років 20 сторіччя. Нова епоха, яка подарувала дуже багато чого. Гарного, огидного, цікавого, сумного та нудного. "Нова надія". Таку назву можна було б дати фільмові, який вийшов після трилогії пріквелів. Надія, що буде щось добре. І воно було, хоча фільм й вийшов раніше.

Характерна особливість нових епізодів полягає у тому, що з кожним пріквелом стає дедалі гірше та сумніше. Ще більше розмов, непотрібного пафосу, комп’ютерної графіки і політоти. Ще більше того, за що можно не любити пана Джорджа. І тільки деякі речі хоч якось рятують.

Чим далі в ліс - тим діалоги більш нудні. Епізод другий приніс героя нині покійного Крістофера Лі у якості антагоніста, комп'ютеризованих персонажів та багато смутку від ще одного жбурляння каменем у спогади олдфаґів. Але це було не головним негативним моментом для мене.

Починати треба хронологічно. Звичайно, цей епізод для мене був не першим, проте саме він повертає до малого Дартика, розповідаючи про те, з чого почався його шлях.

Поставивши малесеньку піцу у піч, я підняв свій ховерборд та подивився на екран. З нього на мене дивилася невисока фігура, яка посміхалася та радісно махала рукою.

Давненько та далеченько у далекій галактиці вже не грав імперський марш. Малі евоки бігали та святкували перемогу, а Люк сидів та дивився на багаття. Сьогодні вийшов фінальний трейлер нового епізоду Зоряних війн, а я вирішив наступними 6 постами згадати свої перші враження від попередніх.

Осьо написав я про свої пошуки роботи, аж раптом вирішив згадати те, що було на попередній. Якось мені наприкінці року було нудно і я вирішив привітати колег зі святом. Крізь різні метафори, іронію та інші плюшки.

Так-так, маленька та нейтральна країна має своїх тоталітарних лідерів, свою вертикаль знахабнілої влади та диктаторський монополістичний максималізм. Про що це я? Читайте далі та дізнайтесь.

Ось і все... Сподіваюся, що все закінчилося. Але необхідно підсумувати усе, отож, зробимо це.

Колись таке буває, знаєте, коли телефонують і запрошують на співбесіду у компанію, в яку надсилав його близько 2-3 місяців тому. Так було й цього разу. Компанія, напевно, настільки велика, що маленьке резюме загубилося у його нетрях.

Епічний серіал пошуків роботи перейшов на третій десяток разом з цим інтерв’ю з приводу пошуків роботи. Я надіслав резюме і навіть не здогадувався про адресу офісу компанії. А виявилося, що все дуже і дуже цікаво.

І знову нелегка доля занесла мене до одного з банків. Більше того, цей банк розташовано у тому ж комплексі, що й той самий, з третьої частини. І навіть результат той же...