Makhauser's

Колись, ще коли я навчався в першому з усіх своїх ВНЗ, я їхав на ВДНГ маршруткою. Майже щодня. Майже щодня дивився собі крізь брудне скло. Майже щодня бачив якусь будівлю невисоку, майже без вікон та з металевими дверима. Майже щодня мені було байдуже. Ну добре, завжди. До того моменту, доки не запросили на співбесіду саме за адресою тієх будівлі, яку я бачив.

Продовжується цілий цикл постів про пошук роботи. Цього разу занесло мене до однієї невеликої, але доволі цікавої фірми.

Це була одна з тих вакансій, які не потребували обов’язкового візиту в офіс Більше того, візит би трапився, якщо виконалося перше тестове завдання будь-якою мовою програмування. Я вирішив обрати Python, бо на ньому легко написати невеликі скрипти.

Ця вакансія спала на думку доволі спонтанно. Я вирішив відгукнутися, адже вона вимагала надання технічної підтримки співробітникам банку, а з цим у мене досвід був. Отже, я вирішив поїхати.

Все почалося з дзвінка рекрутера. Така собі дівчина знайшла резюме на якомусь з сайтів, на яких висіли мої пропозиції щодо працевлаштування. Вона запропонувала надіслати лінк на вакансію. Що ж, це був цікавий варіант.

Все почалося, скільки мені вистачає пам’яті, саме звідси. Такого собі вигляду будівля десь на Нивках. Така собі невелика на вигляд компанія, яка займається розробкою різноманітного софту під Apple-девайси. Йшов туди взагалі на тестування/QA, так, здебільшого, щоб просто подивитися. Без особливих надій.

Цим постом я почну серію розповідей про пошук роботи собі. У різних галузях однієї сфери, у різних місцях. Але майже усюди був один і той самий результат. Отже, почнімо. Приведені лише ті варіанти, які не обмежились надсиланням резюме у чорну діру поштової скрині HR. Без назв підприємств, але з натяками на них. Під катом буде список усіх постів для легшої навігації.

Цитата Висоцького наведена не просто так. Не через спогади про ті часи, коли динозаври використовували міську телефону лінію для завантаження флеш-мульта про Масяню, Infostore ще не закрили, а Павлік Дуров ще не пройшов курс "Copy-paste for dummies", а саме про вік 17 років. І тема наболіла, знаєте. І багато хто про неї казав, але факт є фактом, мушу й я!

Давайте розбиратися. По-перше, любий читач може собі відгризти руку, думаючи, що спить, але ні, makhauser написав пост на актуальну тему. Знову. Апокаліпсис уже поруч!

Заголовком цього посту я хотів обіграти вірш Андрія Малишка, проте виявилось, що так зробив вже 2 роки тому. Тому зробимо дещо інше.

Взагалі, треба писати спогади про мандрівку на свіжу пам’ять, коли емоції ще жевріють, поки подих пригод не втамувався, поки не осипався пил з верхньої бокової полиці біля туалету. Проте це зробити мені завадив зробити деякий баґ організму, тому пишемо зараз

Ти ба, як час мина. Блоґу за цією адресою вже три роки. І знову багацько чого змінилося за ці 365 днів, навіть уявити важко. Навіть попередня секунда - це також історія, але не говоримо зраз про це, ще не час. Будьмо!

Я довго не наважувався про це писати. Все-таки, треба відструктурувати думки, згадати відчуття, міркування та переживання. Але так, раз треба, так треба. Отже, наразі я хочу поділитися своїм досвідом, який може комусь і стане у нагоді, не знаю. Це проста істина, а висновки кожен зробить у міру потреб, розуміння та поглядів. Поїхали!

Пройшов, напевно, найдовший календарний рік в історії України після розпаду СРСР. Рік, багатий подіями, на жаль, жахливими, жорстокими, сумними та безперспективними. Пройшов рік від початку новітньої історії.

Давайте зараз поговоримо про те, як події декількох останніх років вплинули не просто на Україну, а скоріше на наше ІТ. У зв’язку з цим виникає доволі логічна аналогія: