Makhauser's

Все знову почалося з резюме. Дівчата люблять, коли їм пишуть. Це частина їхнього життя та сутності. У середині жовтня мені пощастило поспілкуватися з дівчиною, щоправда, лише у чаті Skype.

Йому б було 30 років. Здавалося б, розквіт життя. Ще багато сил, а попереду - багато звершень. Проте життя Аарона обірвалося в 2013 році. Інтернет-активіст, борець за свободу інформації та людина, завдяки якій у нас є CreativeCommons, RSS, Reddit, OpenLibrary тощо. Багато хто вважає, що Шварца було вбито під виглядом самогубства. Більш детально можна почитати про нього тут. А цитати, щоб зрозуміти як він думав, можна у цьому пості.

Поділ - це доволі зручне місце. Транспортна розв’язка, метро, історичний подих старого міста та інші плюси. Так я думав, коли їхав на співбесіду у компанію, яка виступала посередником між компаніями та кандидатами.

Вона пішла. Прокидаєшся, дивишся ще на теплу подушку, на якій останні чотири роки ви засинали поруч. Постільна білизна ще тримає її аромат, проте ти знаєш, що це вже кінець.

Машинально кличеш її за іменем, отримуючи у відповідь лише тишу. Машинально намагаєшся покласти руку на те місце, де раніше її світла голова сопіла тобі у лікоть.

Невеличкий твір, написаний в липні чи серпні 2014 року. Тоді я стояв перед невідомим: потрібно було залишити дім та поїхати в Естонію. Вийшло не дуже, проте це вже інша історія. Далі буде текст в тому вигляді, у якому він й був опублікований:

Наступним кроком у ймовірне нове життя став візит в офіс компанії, яка займається розробкою та підтримкою програмного продукту для готелів будь-якого розміру.

Бувають такі моменти, коли громадянська позиція зустрічається у битві за підсвідомість та рішення з соціофобією та інтровертним світоглядом. Цього разу на боці других були ще додаткові фактори, проте все ж не тільки цікавість, а й думки про краще майбутнє для всіх перемогли, а тому було вирішено піти на зустріч громади (авторів петицій до Київської міської ради) з представниками влади, розробниками петицій та ідейними лідерами усього процесу.

П’ять років тому, у жовтні, загинув піонер комп’ютерних технологій. Тоді, коли всі оплакували Стіва Джобса, у тінь відійшли фігури Денніса Рітчі та Джона Маккарті. І якщо Джон "всього лише" був батьком штучного інтелекту та мови програмування LISP, то Денніс створив щось більше, ніж просто образ хіпстера у водолазці.

Доля - справжній пазл, який складається з маленьких кривих частинок. Разом вони створюють велику картину. Скільки шматків в пазлі долі кожного з нас - питання нашого вибору. Не завжди все залежить від людини чи будь-якої іншої істоти, проте від нас залежить цілісність картини та те, як і коли покласти останній шматочок головоломки.

Трошки згодом мені випала нагода відвідати офіс компанії, яка відома багатьом. Тим, що вони зробили з "Мівіною" (купивши "Техноком"). Тим, що вони зробили зі "Світочем", "Торчином" тощо. І каву ви їхню знаєте. Я її інколи п’ю. Взагалі, треба змінювати сорт кави (а ліпше - щоразу), бо набридне один й той самий смак щогодини (або як часто ви її вживаєте?)

Жив собі хлопчик Хома. Молодий, імпульсивний, кмітливий. Любив він усілякі модні штуки, які, щоправда, притупляли кмітливість. Хлопчик горя не знав, аж поки не прочитав в бібліотеці, що на горі Ведван, яка височіла над його селом є скеля. Якщо туди прийти в потрібний час, то можна знайти справжній скарб.

Настав час продовжувати. Мене запросили на співбесіду, потрібно було спробувати свої сили на позицію когось по типу системного адміністратора. Надіслали адресу. Як виявилось згодом, перші думки щодо розміщення офісу були хибними, а дістатися туди було доволі просто.

Коли хочеш писати щодня, дедалі важче стає щоразу знаходити потрібні слова. Коли слова вже знайдені та лежать у кошику, потрібно знайти й певну тему.

У червні цього року я зміг написати 25 постів. За 30 днів. Більше - не завжди краще. Маючи відкритий доступ до подорожі багатьма країнами, до нових відчуттів, нових людей та нового досвіду, я трошки розширив тематику свого блоґу.

Другий пост цього сезону також не буде багатим на факти, проте не написати про нього я не міг. Він також розпочався ще у Польщі, тоді ми мило спілкувалися з дівчинкою у чаті скайпу. Вона мене запитала про те, коли повернусь в Україну. Я назвав ймовірну дату приїзду. І на деякий час ми припинили спілкування. Я готувався до релокейту, збирав речі, думав ще трохи залишитися в ЄС та потім вже поїхати додому.

Бувають такі дні, коли ліпше не прокидатися. Наприклад, сьогодні. Диявол існує у деталях, а хто ховається в символізмі? До цього найбільшою трагедією для США було одинадцяте вересня, 9/11. До нього додалося й 11/9. Чи буде це трагедією? Можливо. Хотілося б помилятися, проте щось підказує, що найцікавіше на нас ще чекає попереду. Там, за рогом.