Makhauser's

Третій сезон було розпочато доволі "лайтово" і тоді, коли я ще був у Польщі, але вже розумів, що незабаром повернусь в Україну. Щоправда, робота обіцяла бути віддаленою, а тому не так важливо де починати.

Цей пост та наступна серія будуть не дуже інформативними, проте про них написати все ж варто.

Думаю, не всі знають, що я також інколи оцінюю роботи колег за блоґерським цехом (щоправда, спортивним), верстаю журнал про ці турніри та веду базу матчів з посиланнями, всіма оцінками та таблицями на окремому ресурсі. На ньому вчора з’явилося посилання на наш пілотний випуск подкасту про ці турніри, який ми записали зі старими знайомим з Твітеру та цих самих блоґів (YeN). Зараз він працює на молодому спортивному ресурсі, а тому слід зазначити, що створення постів та текстів - це не просте хобі.

Істина десь поруч. Я не буду гарцювати сторінками блоґу наче ті Малдер та Скаллі у пошуках правди. Проте, слід сказати, що серіал повернувся. Так, другий сезон вийшов навіть занадто успішним, адже кілька компаній люб’язно відкрили свої двері переді мною. Так, я отримав забагато досвіду, проте трактор кличе назад - в Україні воно якось ближче, спокійніше, рідніше. Принаймні, зараз. Принаймні, якщо порівнювати з містом Лодзь.

Третій сезон - це ще більш вибіркове правосуддя імені моїх співбесід з бідолашними HR-дівчатками, це ще більш детальний аналіз себе, свого минулого, майбутнього та сучасного. Це пошук не тільки роботи, але й себе.

У другому сезоні я висловив надію, що третій сезон зачекає. Вийшло, що зачекати йому не судилося. Тому про четвертий нічого вже не буду казати. Забобони або постійний пошук? Скоріше, перше. Я, звісно, мало у це вірю, але нехай буде саме так. Хтозна, можливо, я сам втомлюся від цих серіалів?

Не всі компанії, які мене запрошували, я вирішив відвідати, бо мав таку можливість. А тепер всіх ласкаво прошу. Цей пост - як зміст, у ньому будуть посилання на усі частини, а саме тому можемо розпочати.

А пам’ятаєте, як це було? Ті часи, коли залізний Арні не ганьбився з ґвалтуванням франшизи, обличчям якої став, а продовжував бути тим самим Командо, Конаном та Термінатором. Останній кіногерой. Тоді, на початку 90х, він зіграв копа під прикриттям, який змушений був працювати вихователем у дитячому садочку. Пройшло більше 20 років та вийшла друга частина фільму. Без Залізного Арні та скоріше стала рімейком. Отже, я - Ностальгуючий критик. Я це пам’ятаю, тому вам не обов’язково! Що ж, розберемо другу частину фільму.

Інколи слід дивитися й свіженьке. Саме з такою думкою я відшукав більщ-менш адекватний треш у одному з кінотеатрів міста. І що ж, мушу визнати, що це було весело.

У деякі моменти я трошки радію, що мій соціальний профіль та віртуальна (як і фізична) особа мало кого бентежать. Нещодавно наштовхнувся на вакансію якоїсь доволі сек’юрної фінансової компанії. Дещо у цій пропозиції роботи зачепило, тому я не одразу закрив вкладку, а почав читати. І те, що там було, змушує вважати, що компанії потрібен супермен-стажер зі знанням суахілі та як мінімум п’яти технік пришивання ґудзиків до мантії зі шкіри однорога.

Дев’яності. Час чудових ігор, чудових фільмів. Багато хто не любить ті часи через атмосферу якоїсь невизначеності щодо сучасного та того, що буде. Потрібно будувати нову країну, а для дітей та молоді це час пригод: мультиплікація Walt Disney по телебаченню, передачі для дітей, VHS, пригоди надворі, жуйки за 10 копійок, "мівіна" за 35-55.

Наприкінці вересня цього року відбулася презентація восьмої частини з циклу книжок пані Ролінґ (мені більше подобається варіант "Роулінґ", проте буду притримуватися версії з обкладинки "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ"). Я вирішив розбити шкаралупу своєї пасивної соціофобії та сходити на неї.

Людина - це істота, яка знаходиться у неперервному пошуку. Ми шукаємо багато чого: кохання, роботу, квартиру тощо. А головне, що ми шукаємо самих себе. І процес пошуку та знаходження - це доволі складне рівняння.

Маючи робочий контракт в Європі, ви також можете отримати й широкі простори для подорожей. Про жагу до них ми поговоримо іншим разом, а зараз хочеться згадати про методи. Дешеві, ефективні, швидкі з одного боку. З іншого виникають деякі абсурдні тонкощі, які не можуть позитивно вплинути на процес.

Для того, щоб усе почалося, мені необхідно було надіслати багато сканів документів та ще й зробити світлину для перепустки. Власне, потім її втратили HRівці, проте у мене залишилася копія.

У багатьох слово "медіаексперт" викликає асоціації з кремлівською пропогандистською хвойдою Толіком Ш. У мене ж вона викликає й інші, також не дуже приємні, аналогії.

Відповідь й дійсно не забарилася. Спокійно проживши вихідні, я прокинувся у понеділок. Повідомлення від дівчинки з відділу кадрів сповістило мене про те, що вакансію було вирішено закрити кандидатом з внутрішніх резервів. "Ну", - подумав я. - "Нічого страшного не трапилося". Стільки відмов та пропозицій було, тому переживати не слід. Проте тоді я побачив ще одного листа від дівчинки. І надіслала вона його на 2 години пізніше попереднього.

До вашої уваги - думки та слова доволі цікавої людини. Станіслав Лец - польський сатирик, який жив у першій половині 20 сторіччя, пройшов війну, має досвід перебування у концтаборі та й взагалі, цікава людина й без того. А народився він у Львові. Найбільш відома робота - "Незачесані думки".

Все почалося з простого моніторингу сайтів з вакансіями та випадковим знаходженням її. Потрібно було для вакансії знати UNIX-based ОС, мережі, залізо та інше. Ну, і якусь з іноземних мов. Оскільки це була Польща, то потрібно було знати іноземну мову саме для неї. Звичайно, ні українська, ні російська не підійшли б (хоча російськомовна підтримка тут й досі присутня, для інших проектів). Отже, надіслав резюме та й продовжував шукати далі. Це був січень 2016 року.