Makhauser's

Сьогодні ці слова стають якомога актуальнішими та доречнішими. Світ на порозі змін, зловорожа змія засіла біля кордонів України та похитує головою виставивши ікла. Але на кожну змію знайдеться і свій змієлов.

Я втомився. Мабуть, так бувало у кожного. Втомився шукати себе та тікати від себе. Я пробував багато разів почати якийсь новий текст. Слова вже лягають у речення, створюються образи, але після цього я не знаю що робити далі. Декорації падають, актори забувають слова - вистава приречена на провал.

Вечоріло. Багато історій починаються саме ввечері, чому б цій не скласти їм компанію? Я сиділа на невеличкому пагорбі за містечком Стентлі. Маленьке містечко на кілька десятків домів, тут таких багато. Багато людей їдуть сюди доживати віку. Спокійне життя далеке від метушні, чисте повітря та зорі над головою.

Парламент - це здебільшого корумпована структура людей, які переважно не розуміють за що голосують та для чого. Принаймні, у питаннях ІТ, цифрової свободи та вільної інформації. І не так важливо де вони сидять: у Раді, в Європарламенті, Сенаті США чи деінде. Сьогодні ми в цьому вкотре переконалися.

П'ять років тому "Міжпланетний експрес" завершив свої мандри. Вкотре. Тоді я зробив свого роду "топ" серій для себе. Це було на емоціях, деякі серії було виключено. Через необачність або й через те, що не можна умістити на 10 сходинках (навіть трошки більше) усе, що "Футурама" значила для світу та все, що вона подарувала. Такі серіали не потребують рейтингів, вони дійсно унікальні та дійсно заслуговують на щось більше ніж один пост. Саме тому до п'ятиріччя останнього на цей час фіналу "Футурами" хотілося згадати цей - не побоюся пафосу - феномен свого часу. Принаймні, один з феноменів.

Кімната… Здебільшого це приміщення з 4 стінами та бодай одними дверима та вікном. У цій кімнаті було цілих два вікна, проте проектувальник вирішив, що вікна на стелі краще передають усю суть його витонченої душі.

Черговий дощ намагався змити наші сліди. Поховати під калюжами надії, зруйнувати черговий піщаний замок. Дощі стали лити дедалі частіше. Чи то клімат змінився чи то все так, як і раніше, просто ми не помічали цю періодичність.

Черговий рік пройшов. Чим далі ми рухаємось, тим швидше час пролітає повз горловину піскового годинника. Цього року у мене не виходить писати багато. Рік тому я поставив собі за мету писати хоча б раз на місяць, тепер вже не виходить. Нема наснаги, нема бажання, але й найгірше, що нема теми. Банально, чи не так? Сил, можливостей, думок - цього нема, хоча мали б бути. Мабуть це найбільш депресивний з усіх ювілейних постів. Іронічно. Проте щось вигадаємо.

Далі буде?

Туман сильними руками обіймав прохолодний тротуар. Я стояв та дивився на темні силуети, які повільно просувалися крізь завісу, виставивши вперед руки. Принаймні те, що здавалося руками. Я не міг бігти, та й не хотів. Чітко вирішив дочекатися своєї долі саме тут та зараз. А де це "тут"? Питання, яке не має однозначної відповіді, особливо тоді, коли ти не хочеш її знати. А я знав.

Тільки не зупинятися. Сніг валить так сильно, що не видно нічого окрім своїх думок. Геть звідусіль, геть від себе, тільки б встигнути.

Мені став частіше снитися дім. Ні якась фізична будівля, у якій ти прописаний, скоріше щось більш внутрішнє. Мабуть, це нормально. Нормально повертатися у ті часи, коли не було турбот. У ті часи, коли ти після школи біг дивитися мультики, а потім навіть сідав за уроки, адже ніякого інтернету не було.

Пілотний випуск короткого дайджесту подій тижня (КДПТ) - це чергова спроба спробувати якийсь новий формат на блозі. Скоріше за все він знову перетвориться на нерегулярний після першого-другого випуску, проте спробувати слід.

Що з нами сталося? Коли ж ми розучилися мріяти? Коли сіра завіса часу впала на сьогодення? Колись давно ми хотіли творити, любити, жити. А що зараз? Ми провели в останню путь наші бажання, склали ідеї та мрії в старезну діряву коробку з картону, натомість обгорнувшись простирадлом буднів.

Майже рік тому почалася трансляція третього сезону "Пошуку роботи", а у цьому році про серіал навіть не згадували. Що ж, час виправляти ситуацію.

До психології можна ставитись по-різному. Хтось вважає, що не може без аналізу своєї поведінки від людини, яка читала Юнґа або Фройда. Хтось ставиться до цієї течії світу зневажливо та вважає, що будь-хто може сидіти в кріслі та патякати з людьми. Історія сьогодні піде не про них, а про одну з речей, яку психологія вивчає.